Краще без посередників

Корній Чуковський називав художній переклад «високим мистецтвом», Максим Рильський — «знаряддям поширення передових ідей і обміну культурними цінностями», а Олександр Сергійович Пушкін вважав, що «перекладачі — це поштові коні освіти». І вони, беззаперечно, мають рацію. Але ось що сказав про переклад Іван Сергійович Тургенєв: «Всякий перевод назначен преимущественно для незнающих подлинника. Переводчик не должен трудиться для того, чтоб доставить знающим подлинник случай оценить, верно или неверно передал он такой-то стих, такой-то оборот...»

У світлі цього є незрозумілим, чому наші діти мають вивчати Пушкіна, Лєрмонтова, Єршова та іже з ними виключно українською, тобто в перекладі? Адже якщо багато хто мріє вивчити англійську лише для того, щоб читати Шекспіра в оригіналі, то чому наші діти, які зазвичай російську дуже добре розуміють, змушені знайомитися з творами російських класиків не напряму, а через посередників? Перекладач бо ж завжди є лише посередником між автором та читачем, і, хоче він того, чи ні, залишає в перекладеному творі частку своєї особистості, натомість напевне губляться деякі цінні риси, притаманні оригінальному текстові, а отже, враження від твору, прочитаного мовою оригіналу і в перекладі, може докорінно відрізнятися, що призведе до хибного уявлення про творчість і взагалі особистість автора. Можна читати в перекладі, наприклад, Донцову чи там Марініну, там, як то кажуть, «если что-то и потеряется (у перекладі), то, поверьте, вы ничего не потеряете». Але якщо є така можливість великі безсмертні твори читати в оригіналі, то це завше краще. Так само як вивчати творчість Ван Гога чи Рафаеля і взагалі будь-якого мистця набагато ліпше за картинами-оригіналами, а не їхніми репродукціями, та ще й надрукованими просто з фотографій.

І чому ж у нашій шкільній програмі це так принципово і категорично? Чому, наприклад, вчитель не може запитати в учнів: «Діти, підніміть руку, хто з вас добре розуміє російську мову?» (Впевнена, у центральних та східних областях нашої країни таких дітей буде більшість.) «А якщо так, — чому б не міг продовжити вчитель, — ми прочитаємо з вами Єршова (чи Пушкіна) в оригіналі. Отже, “Конек-горбунок” (чи, наприклад, “Сказка о рыбаке и рыбке”)»? Безперечно, діти отримають справжнє задоволення від цих творів. Особисто я вважаю, щоб перекласти Пушкіна (або Єршова і т.д.) без шкоди для твору (а це не тільки текст, а й авторська інтенція, його стиль, художні засоби, які він використовує, стилістичні фігури твору, емоційний стан та характери персонажів, настрій усього твору та враження від нього), потрібно бути Пушкіним (або Єршовим і т.д.).

Якщо правда, що мова — то багатство людини, виходить, чим більше мов знає людина, тим вона багатша. Навіщо ж ми відбираємо такі скарби в наших дітей? Сам ж бо наш Великий Кобзар сім повістей та п’єсу “Назар Стодоля” російською мовою написав.

Інше діло — Західна Україна. Для її мешканців переклад російських класиків — це, можливо, єдиний спосіб з ними познайомитись. Але там, де діти знають і розуміють російську, чому б не дати їм такої нагоди зустрітися з автором віч-на-віч, без посередників? Або ж іще один варіант: чому б вчителеві не прочитати спершу дітям Пушкіна в оригіналі, а відтак нехай вони ще й з перекладом ознайомляться. Це також було б корисно. Можна було б навіть обговорити потім, чи вдалося перекладачеві цілком відтворити колорит твору та правильно передати враження від нього.

Обурив припис вчителя в читацькому щоденнику дитини: «Читаємо твори українською мовою». Там бо було записано: «А.Погорельский. “Черная курица, или Подземные жители”». Чи шукати десь у Інтернеті переклад цієї чудової казки? Знову ж таки, навіщо, якщо російську розуміємо добре? Чи якусь цьому творові заміну? Але ж це є унікальний і безцінний скарб літератури! Всеволодові Нестайку (за всієї моєї поваги до нього, а я вважаю, що з сучасних українських дитячих письменників він є один з кращих) все ж таки до Погорєльського далеко, утім, їх і порівнювати навіть не можна — різні епохи, різні стилі...

Знайшли такий вихід: російських класиків усе одно читаємо (і будемо читати) в оригіналі, а до читацького щоденника записуємо назву твору та ім’я автора українською. На такі от хитрощі доводиться пускатися через недоліки й категоричність нашої системи освіти.

Олена ГОРДІЄНКО

17-02-2012